|
24 жовтня 1874 р.
у Львові відбулися урочистості з нагоди визначної події -
початку діяльності першого на теренах Західної України лісівничого навчального
закладу.
Генріх Стшелєцький, син лісника з Добротвору, лісівник - практик з великим
досвідом роботи на посадах надлісничого у Лопатинських соснових пралісах та
управляючого львівських міських лісів, очолює Крайову школу лісового
господарства, якою йому доведеться керувати 16 років. Він стане почесним членом
Галицьких господарського і лісового товариств, неодноразово очолюватиме
делегації від Галичини на міжнародних наукових конгресах, не раз виступатиме з
доповідями перед науковцями і студентами у Віденській академії, опублікує
близько 100 праць з багатьох напрямів лісівництва, стане першим репрезентантом
вітчизняної лісівничої науки, до чиїх думок дослухатимуться далеко за межами
Галичини.
У 1874 р., на першому курсі розпочали навчання 21, а на другому - 6 учнів
(останні, мабуть, були слухачами курсів у Політехніці). Як свідчать звіти,
кількість учнів у лісовій школі у 1874-1889 рр. не перевищувала 50 осіб. Така
чисельність студентів на той час не була винятковою. Наприклад, у 1869 р. у
лісовій академії в Марієнбрунні навчалося 95 студентів, а в Національному
агрономічному інституті в Парижі - ЗО.
До вступників ставилися такі вимоги: виповнення 17-річного віку; закінчення з
добрими оцінками 6 класів гімназії; наявність однорічної лісової практики.
Абітурієнтів, які мали дипломи з відзнаками (матурою), до школи приймали без
однорічної практики. За ними визнавалося право вступу відразу на другий курс при
обов'язковому складанні вступних іспитів та додаткових іспитів з хімії,
мінералогії, геології, ботаніки, зоології та початків лісівничої науки в обсязі
шкільної програми.
Абітурієнти без дипломів з відзнаками складали вступні іспити з ботаніки,
зоології, хімії, фізики, математики, геології, німецької та польської мов, а
також усі предмети за середню школу, з яких мали задовільну оцінку. Іспити
проводилися дуже ретельно. Були випадки 50-відсотко-вого відсіву абітурієнтів.
Невеличкий ботанічний сад та навчально-експериментальна ділянка не могли
задовільнити потреб школи. Тому крайовий відділ купив для школи невеличкий
будиночок - віллу Мілашевських на розі вулиць Стрийської і Св. Марка (тепер
вулиця О.Кобилянської) та обсаджене деревами подвір'я площею 0,3 га. З будівлі
п.Грабовсь-кого, розташованої на березі р.Полтви, у 1882 р. школа перебралася в
нове приміщення.Саме з цим приміщенням пов'язані важливі віхи розвитку лісівничої науки і
освіти Західної України. Тут у 1882 р. розпочало діяльність Галицьке лісове
товариство, першим головою якого було обрано Г.Стшелєцького. Тут розмістилася
редакція часопису "8уІ-ууап", видання якого товариство відновило у 1882 р. після
того, як російська влада заборонила його видання у Варшаві.
У даному контексті важливо згадати про відкриття восени 1883 р. нижчої лісової
школи в Болехові. її завданням була підготовка допоміжного персоналу
(помічників лісничих, а згодом і лісничих) для Галичини і Буковини. Щорічно тут
навчалося до 15 учнів.
До Львівської крайової школи приймали щороку близько 15 осіб, переважно
матуристів, 50% з них отримувало стипендії та допомогу з кредитів крайового
відділу чи господарського товариства. Окрім цього Галицьке лісове товариство для
учнів з незаможних родин з своїх фондів виділяло стипендії, право розподілу яких
належало Г.Стшелєцькому. Безпосередньо школою керувала рада опікунів з трьох
членів. Контроль за її діяльністю здійснював крайовий відділ. Якщо на початку
діяльності штатне» у школі працювали два професори, то на 1888 р. коло
викладачів збільшилося до 8 осіб — ще на чотири доценти і два молодші наукові
працівники.
Незважаючи на те, що рівень школи був високим, пос-. тупово назрівала кризова
ситуація: ще у 1884 р. зацікавленість лісівничими студіями у Львові почала
зменшуватись насамперед через конкуренцію Віденської лісової академії, яка мала
прерогативи при розподілі випускників на адміністративні посади і навіть
змонополізувала для них право першості при вступі на урядову службу. Для
випускників Львівської крайової школи залишались нижчі посади в державних і
приватних маєтках.
Авторитетні вчені Львова (професори Б.Радзишевсь-кий, В. Зайончковський,
Г.Стшелєцький, В.Тинецький, З.Дем'яновський, Б.Блоцький, З.Струсевич,
Б.Липинсь-кий, Т.Станецький та ін.) звернулися до крайового відділу з
клопотанням про необхідність реорганізації лісової школи. З цією метою була
створена спеціальна комісія, яка визнала: школа цілком відповідає високим
академічним вимогам. Крайовий відділ підготував проект переходу школи на
трирічний термін навчання, затверджений Галицьким сеймом.
У зв'язку з реорганізацією школи професорсько-викладацький штат збільшився до
трьох професорів і десяти доцентів. Крім цього, для викладання теоретичних
предметів дирекція запрошувала професорів і доцентів з інших вищих навчальних
закладів. Так, у 1874-1908 рр. в школі викладали професори Львівського
університету С.Гломбинський. Е.Буржинський, В.Острожинський. Ф.Конарський,
Б.Радзишевський, Т.Станецький, професори технічної академії — Я.франке,
Б.Маруняк, В.Зайончковський, В.Войтан, професори Дублянської академії —
К.Шульц, С.Павлик, З.Струсевич і Б.Липинський, а також науковці з позаосвітньої
сфери — доктори В.Гамерський, К.Загорський, С.Опольський.
Відбулася зміна навчальних планів у керунку наближення їх до планів лісових
академій у Відні і Тарандті. Студентам читалися такі дисципліни, як мінералогія
і геологія, зоологія, хімія, ботаніка, фізика, математика, нарисна геометрія,
географія, німецька і польська мови, геодезія, лісова таксація, лісовідтворення,
вжиткування лісу, соціальна економія, охорона лісу, метеорологія, основи
сільського господарства, технологія деревини, ведення лісового господарства,
основи права і державної адміністрації, лісова інженерія, торгівля деревиною,
садівництво, рибальство, мисливство, лісова статистика, бюрове і торговельне
ділочинство тощо.
Контрольні іспити у школі проводились у кінці кожного півріччя. До складу
екзаменаційної комісії входили директор школи як голова, три професори —
фахівці, представники крайового відділу і сейму. Головний іспит складався з
класної письмової роботи і публічного усного іспиту. Усний іспит включав такі
дисципліни, як лісовідтворення, охорона лісу, лісовпорядкування, лісове право і
адміністрування, геодезія і нівелювання. Тривалість усного іспиту становила 2
години. Рівень знань оцінювався за п'ятибальною системою. Так само визначалися
поведінка і старанність юнаків. Якщо учень хоча б з двох предметів отримував
незадовільні оцінки, його не переводили на наступний, курс. Якщо ж це
траплялося на іспитах в першому півріччі, його відраховували зі школи.
Випускні іспити (зі спеціальних предметів) були письмовими та усними — також у
присутності екзаменаційної комісії. Предмети усних іспитів — догляд за лісом і
лісова справа, охорона лісу, використання лісів, лісова адміністрація і
бухгалтерський облік, геодезія, наземне і водне будівництво. Після іспитів учень
отримував свідоцтво, підписане директором школи і всіма членами іспитової
комісії, а також патент. На роботу його скеровував крайовий відділ за
рекомендацією директора школи.
Для навчальних цілей крайовий відділ подарував школі також ліс фундації
Гловінських у Винниках. Тут, на площі 2 га, професор С.Соколовський у 1898 р.
заклав дослідну ділянку, на якій здебільшого проводилися експерименти з акліматизації екзотичних
порід. У Винниківському лісі були висаджені дерева 62 порід.
Наприкінці століття при школі почали функціонувати два музеї: ботанічний і
зоологічний. Гербарії, зібрані для експозиції під керівництвом професора
Б.Блоцького, відзначаються флористичною розмаїтістю. З великою ревністю
збиралася шкільна бібліотека. До цієї справи приклалися і члени Галицького
лісового товариства, оскільки бібліотека була спільною. У 90-х роках минулого
століття у книгозбірні нараховувалося 2278 книг.
У школі була запроваджена кафедральна система. Призначення адміністративних
керівників та професорів на викладацькі посади належало до компетенції
крайового відділу. Кафедральні завідувачі мали наукові ступені. Набула чинності
конкурсна система на заміщення вакантних посад. У 1889 р. кількість викладачів
збільшилася до 15 осіб. Серед штатних працівників були професори
С.Дем'яновський, Б.Липинський, Т.Станецький, Б.Блоцький, О.Козіковський,
В.Шафер, М.Малачинський, С.Соколовський, М.Янечко, Ш.В'єрдак. Три професори:
С.Дем'яновський, Б.Блоцький та М.Малачинський були випускниками школи
відповідно 1876, 1877 і 1883 рр.
У 1892 р. школу очолює В.Тинецький, професор, якому на той час уже виповнилося
59 років. За його плечами були політичні переслідування у юнацькі роки, через
які у 1849 р. він вимушений був перервати навчання у гімназії і тривалий час
займатися домашнім господарством у рідному селі Вільшаниці на Львівщині.
Поновившись на навчання у 1855 р., Тинецький здобуває поспіль дві вищі освіти —
у рільничій академії в Дублянах та в лісовій у Тарандті. Усе подальше життя
вчений присвятив вихованню молодого покоління лісівників. Він викладав
загальне лісівництво, ґрунтознавство, сільськогосподарську хімію, фізіологію
та паталогію рослин, мінералогію та геологію. В.Тинецький впровадив у навчальний
процес новий предмет — дендрологію. Водночас упродовж багатьох років він був
редактором часопису "8уІ\д/ап" та друкованого органу господарського товариства
"РоїпіК", опублікував низку праць із садівництва, городництва і лісівництва,
розробив програму розвитку лісівництва, мисливства і рибальства в Галичині.
На кошти крайового відділу професори підвищували кваліфікацію у Віденській
лісовій академії: Г.Стшелєцький — 1878 р., Б.Блоцький — 1881 р., М.Малачинський
— 1883 р., Б.Липинський — 1887 р., М.Янечко — 1893 р., С.Соколовський — 1896 р.,
О.Козіковський — 1907 р., В.Шафер-1911р.
Кожен з професорів був добрим знавцем своєї справи. Професор Дем'яновський
викладав управління лісовим господарством, бухгалтерський облік, лісову
інженерію, геодезію і мисливствознавство; професор Липинсь-кий —
лісовпорядкування, регуляцію природних потоків;
професор Янечко — лісокористування. 35 років у школі працював професор ботаніки
Броніслав Блоцький (1857-1919) — визначний дослідник карпатської та подільської
флори, якому належить відкриття кількох видів і форм квіткових рослин.
Кафедру загальної хімії у Львівській лісовій школі очолював Б.Радзишевський
(1838-1914), дійсний член Краківської АН, професор Львівського університету.
У 1884-1891 рр. фізику і математику в школі викладав професор Т.Станецький, який
у 1890-1891 рр. був ректoром Львівського університету.
У 1876-1877 рр. малювання та архітектуру викладав професор Львівської технічної
академії, видатний скульптор та архітектор Л. Марконі. Серед багатьох його
праць, виконаних у Львові, аттик з латинським девізом й алегоричними статуями у
центрі фасаду Львівської політехніки, алегорична статуя Галичини на споруді сучасного музею етнографії та художнього
промислу. За його проектом побудований міський промисловий музей Львова, в якому
нині розташовується відділ Національного музею.
Викладачі Львівської крайової школи постійно брали участь у Міжнародних
лісівничих конгресах — у Відні 1873 р., 1907 р., Парижі 1900 р., 1911 р., Римі
1903 р.
Усе це давало підстави Владиславу Тинецькому стверджувати, що Львівська крайова
школа лісового господарства піднеслася до рівня вищого навчального закладу.
Студенти школи мали певні привілеї, як і студенти вищих навчальних закладів,
наприклад, відбуття однорічної військової служби чи право на утворення власних
товариств. Після того, як термін навчання збільшився до шести семестрів, зріс і
приплив абітурієнтів, зокрема, з-поза меж Галичини. Окрім поляків та українців,
часто 15% учнів становили болгари та чехи. Серед студентів були представники
різних верств суспільства. Учні, які не отримували стипендії, заробляли на
життя у лісових господарствах. Вони здійснювали проектування доріг і мостових
конструкцій, проводили геодезичну та меліораційну зйомки, складали і копіювали
мали та плани для індивідуальних забудовників. Кілька років вони виконували
замовлення на виконання мап для атласу, який вийшов за редакцією професора
Ромера.
Студенти з-поза меж Львова мешкали у винайнятих помешканнях по 5-7 осіб, а також
в академічних будинках (студентських гуртожитках) на вулицях Сенаторській та
Ісаковича, де лісівники мали дві кімнати на 12 осіб.
Австрійський уряд, заснувавши Віденську лісову академію, не надто охоче
підтримував ініціативу галицьких вчених щодо створення такої ж академії у
Львові. Саме з цієї причини виникає низка конфліктів між владою та патріотично
настроєними лісівниками. Наприкінці 1904 р. розпочався страйк протесту проти
поступового зниження рівня школи. Головними причинами було скасування деяких
кафедр, обтяження професорів надмірною кількістю предметів, які не входять у
сферу їх досконалої компетентності, а також запровадження класного опитування.
У цей складний період школою керував професор М.Малачинський (з 1902 по 1912
рр.). Його доброзичливе ставлення до колег і підтримка студентських вимог
заслуговують великої поваги. Заворушення у школі привели до того, що наприкінці
грудня 1905 року, у зв'язку із загальноміською демонстрацією трудящих за виборче
право, а також з травня до жовтня 1906 р. через студентські страйки, вона двічі
закривалася. У жовтні 1906 р. школа була відкрита знову.
У 1908 р. крайовий відділ утворив комісію для розробки проекту надання школі
статусу вищого навчального закладу. Галицький сейм прийняв до уваги постанову
комісії та крайового відділу про зміну статусу лісової школи у Львові. На
основі ухвали сейму від 19 листопада 1908 р. їй було надано статус вищої, і
прирівняно у правах до навчальних закладів, які мають титул "Нбпеге
Рогзїіеп-гапзїаїт", тобто вищих.
Тим часом у колі прихильників відкриття академічної лісової школи відбувся
розкол. Річ у тому, що перший з'їзд польських лісівників у Кракові у серпні 1907
р. підняв питання про утворення загальнопольської вищої школи лісового
господарства. У часописі "ЗуІ\л/ап" за 1908 р. з'являється стаття Яна
Щербовського, в якій автор пропонує закрити Львівську вищу лісову школу й
утворити при одному з університетів окремий лісовий факультет. Професор
Соколовський на сторінках цього ж видання різко розкритикував цю ідею. На той
час школу вже закінчило 433 особи, вона мала багаті традиції. Голоси про необхідність її розвою
подавали у 1909-1911 рр. Галицьке лісове товариство, наукова громадськість
Галичини.
19 січня 1912р. професори вищих навчальних закладів Львова Гадьбон, Шайнога,
Глапбінський, Старшинський, ректор Львівського університету Фінкель та делегати
молодіжних організацій подали намісникові Галичини Ба-дені меморандум "Про
утворення лісової академії у краї".
Однак перша світова війна завадила здійсненню цього плану.
Молода Західно-Українська Народна Республіка, яка постала на руїнах імперії, так
і не встигла реалізувати прийнятого наприкінці 1918р. "Закону про земельну
реформу".
У тяжких умовах воєнного лихоліття Вища школа лісового господарства у Львові не
припиняла існування. Завдяки мужності професора Дем'яновського уціліли її
бібліотека та майно. На час польської окупації Західної України у 1919 р.
останнім директором школи був професор Михайло Янечко, який змінив на цій
посаді Станіслава Соколовського.
Після поразки ЗУНР розпочались тотальна полонізація краю і нищення українського
шкільництва. Впродовж 1919-1939 рр. кількість початкових українських шкіл
скоротилася з 3600 до 139.
Не бажаючи мати окремого вищого навчального лісівничого закладу у Львові,
польська влада постановою Ради міністрів у листопаді 1919р. об'єднала Вищу
лісову школу з Технічною та Рільничою академіями. З ідеологічних міркувань
Галицьке лісове товариство, опинившись фактично поза рамками лісової політики
уряду, було перейменоване на Малопольське.
Шовіністична адміністрація політехніки впровадила "Митешз КІаизиз", тобто
обмеження прийому осіб не-польської національності до 5%. Впродовж 1919-1939 рр.
питома вага українців серед студентської молоді ніколи не перевищувала кількох
відсотків.
Українська громадськість натомість намагалася відстоювати свої права на
навчання іншим шляхом.
|
